Чи дійсно працює національна генетична пам’ять, чи це просто оптимістично-містичні вигадки? Не знаємо як воно працює з іншими націями, а от в українців вона працює на сто відсотків. На підтвердження цьому є багато випадків, коли українських дітей забирали від батьків, вивозили в глушину мокшанську, думаючи асимілювати їх серед сірої недалекоглядної маси, та перетворити на манкурта. Але, на диво, якщо ця знедолена людина поверталась в Україну, то в неї запускались внутрішні процеси реінкарнації українськості. Прикладом цього феномену є франківський бард — Тарас Житинський, пише сайт frankivsk-trend.in.ua.
Повернення до джерел
Стати безрідним манкуртом у Тараса було дуже багато шансів. Народився він в далекій від України Карагандинській області в сім’ї репресованих українців. Батько з перших днів створення УПА став до лав українського війська. Воював проти вермахту та Радянського Союзу. Після завершення війни з подачі українських “добродіїв”, яких у нас завжди вистачало, потрапив до сталінської катівні, з якої були тільки два шляхи: розстріл як ворога народу, це найпевніше, або заслання якомога далі від України. Батькові Тараса поталанило, він підпав під другий варіант і таким чином потрапив до Казахстану. Там він познайомився з майбутньою дружиною, яка теж була репресована за зв’язки з повстанською армією. Попри скруту, молоде подружжя створили сім’ю, в якій невдовзі з’явився Тарас. В Україну до рідної батьківської Франківщини Тарас переїхав у 25-річному віці у 1981 році, бувши вже абсолютно сформованою особистістю. Попри це, юнак спрагло почав надолужувати втрачене, одразу скинувши з себе, мов старе лахміття, все російське. Він вільно говорив українською, легко знайшов друзів, був душею компанії в модних на той час дворових спільнотах, граючи на гітарі. Юнак вступив до Івано-франківського інституту мистецтв, а це ще розширило круг знайомих та однодумців. Дуже швидко Тарас стає відомим на все місто, оскільки практично жодне свято не обходилось без його участі. Він стає відомим музикантом та вокалістом.
Шлях до визнання
Початок Незалежності України супроводжувався надзвичайно потужним сплеском української музики. Тарас опинився на гребені цієї хвилі. Юнаку потрібно було самоствердитися та переконати в першу чергу самого себе, що він на правильній дорозі. Тому він бере участь практично в усіх Всеукраїнських фестивалях та конкурсах.
Першою важливою перемогою для Тараса Житинського стає третя премія фестивалю “Червона рута” у 1991 році. Це окриляє молодого барда і він з ентузіазмом продовжує свій лет до музичного олімпу. Далі було гран-прі фестивалю “Кришталевий лев” та спеціальна відзнака на “Слов’янському базарі”. Він стає бажаним гостем практично на всіх майданчиках Франківська та Прикарпаття, бере участь у музичних форумах “Оберіг” та “Мелодія”, виступає на великому заході, присвяченому 50-річчю створення УПА. У 1994 році у складі гурту “Скала” здобув перемогу на рок-фестивалі “Тарас Бульба”.
Такий успіх не був випадковістю, тільки завдяки своїй харизмі, сильному голосові та експресивній манері виконання, Тарас стає успішним музикантом та співаком. Протягом кількох років Тарас Житинський видає два авторські альбоми: “Чорний лебідь” та “Ва-банк”, які стають доволі популярними серед молоді.
Еміграція, або лондонський козак з оселедцем
Але доля доволі примхлива пані, тому Тарас Житинський у 1996 році, бувши на гребені популярності, змушений покинути щойно здобуту рідну Батьківщину. Він переїжджає до Великобританії. Але вже відчувши й відновивши генетичний код українця, молодий бард не розчинився в Англії, він продовжує творити та пропагувати українську музику. Він швидко налагодив стосунки з тамтешньою діаспорою, завів нових друзів серед європейців, але твердо постановив, що нізащо не втратить в собі українця. Він змінює зачіску, відпустивши на голові справжнього козацького оселедця, і ні на день не розлучається з улюбленою гітарою. Створює власний гурт “Земляки”, учасниками якого є українські емігранти. Гурт виконує як народні пісні, так і власні авторські композиції. Продовжує виступати на місцевих майданчиках, доводячи всім, що можна залишатися справжнім, самим собою і розвивати власну культуру, при цьому бути цікавим і для інших націй.
Покликання та життєва місія
Талановитий музикант визначає для себе життєву місію: відновити втрачену через діяльність московитів музичну спадщину українців, а тому починає відшукувати козацькі та повстанські пісні. Цікавим є передісторія цього усвідомлення. Сам Тарас в одному з інтерв’ю згадував:
“Виступаючи на Лондонському радіо Бі-Бі-Сі, я познайомився з продюсером філії Олександром Грибом, який теж емігрант з України. Ми заприятелювали. І він, побачивши моє захоплення козацькими піснями, дав касету із записами матеріалів етнографічної експедиції 1997 року на південь України, яку він особисто здійснив ще студентом Львівського університету. На касеті серед етнографічного матеріалу була розповідь дідуся, який розповідав, що був у складі війська Махна і їхнім неофіційним гімном була пісня “Любо, братці, любо” і сам наспівав цю пісню. Я пошукав про цю композицію в інтернеті, і, на мій подив, в російськомовній вікіпедії стверджувалось, що це пісня “донскіх казаков”. Це мене обурило. Я почав шукати далі і відкрився цілий пласт поцуплених і привласнених москалями українських пісень. Так і виникла ідея створити проєкт “Вкрадені пісні””.
Сімейний дует та підтримка воїнів сучасної війни
Тарас щороку разом з дружиною та дочкою відвідують Україну. До слова, дочка Житинських професійна оперна співачка. Вони разом із батьком частенько виступають дуетом.
З початком російської агресії Тарас Житинський має у своєму репертуарі пісні, написані військовими. Коли приїжджає в Україну, обов’язково відвідує українських воїнів, щоб їх підтримати не тільки матеріально, а й психологічно. Відвідуючи лікарні, музикант обов’язково бере з собою гітару, щоб підтримати, додатково змотивувати та дати зрозуміти військовим, що цивільні, навіть ті, які за кордоном, також підтримують цю священну місію — звільнення від окупанта рідної землі.
Фонографія музиканта
Тарас у своєму творчому доробку має 17 альбомів. Якщо перші два, про які ми згадували, суто авторські, то наступні — переважно віднайдені, автентичні фольклорні твори. Проте автор час від часу радує і авторськими композиціями. Створений гурт “Земляки” також повноцінно живе творить та гастролює. Є два альбоми, які записані спільно з дочкою Іриною. Вихід нового альбому — це завжди знакова подія, і не тільки для поціновувачів живої музики. Всі композиції мають неймовірний магнетизм, який заворожує та спонукає до прослуховування.
Мрії та плани на майбутнє
Тарас Житинський ні на мить не покидає роботу на творчому терені. Він продовжує відшукувати матеріали, що стосуються нашого славного, хоч і трагічного минулого. За словами автора, вже є матеріал на новий альбом козацьких пісень. Також активно працюють над сімейним вже третім авторським проєктом разом з дочкою Іриною, яка є примою Вроцлавської опери. А ще музикант мріє зібрати кошти та звести у Києві почесний пам’ятник, на кшталт Лондонської тріумфальної арки та присвятити її козацькій битві 1621 року проти турецького султана, що дозволила зупинити навалу орди на Європу. Тобто планів є ще багато. І як стверджує сам Тарас:
“Завжди відчуваю себе у дорозі, зупинки бувають довшими чи коротшими, але головне — наповнити їх сенсом, тобто — творчістю. І рухатися далі…”.
Джерела:
- https://www.dw.com/uk/%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BA%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D0%BA-%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0%D1%81-%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9/a-5713178
- https://kurs.if.ua/news/taras_zhytynskyy_razom_z_frankivskymy_volonteramy_vidvidaly_patsiientiv_lvivskogo_viyskovogo_gospitalyu_19414.html
- https://www.umoloda.kiev.ua/number/1549/164/54533/
- https://galychyna.if.ua/analytic/ukradeni-pisni-povertaye-ukrayini-bard-taras-zhitinskiy/
