Коломия — один із найвиразніших осередків музичної культури Прикарпаття, регіону, що здавна вирізняється винятковим багатством пісенної та інструментальної традиції. Тут музика ніколи не була лише прикрасою побуту — вона формувала спосіб мислення, виховувала естетику й національну самосвідомість. Саме в цьому середовищі зростали композитори, виконавці, диригенти й музикознавці, і для багатьох з них першою сходинкою стала Коломийська дитяча музична школа № 1.
У витоків цього процесу стояли постаті, без яких культурний ландшафт міста був би зовсім іншим. Серед них — Роман Рубінгер, людина, яку справедливо називають батьком музичного життя Коломиї, пише frankivsk-trend.in.ua.
Від «Коломийського Бояна» до власного шляху
Музичне пробудження Коломиї наприкінці ХІХ століття пов’язане з діяльністю української громади міста. У 1895 році тут постало музично-хорове товариство «Коломийський Боян», організоване композитором Денисом Січинським. Диригенти о. Теодозій Курп’як і Роман Ставничий продовжили його справу. Згодом естафету прийняв Роман Рубінгер — фахівець, який у роботі поєднав свій ентузіазм з системною педагогікою.
На початку ХХ століття Рубінгер навчався в Коломийській гімназії. Саме тут він опанував ази гри на скрипці — не в академічному класі, а завдяки спільному захопленню з гімназійним товаришем Дмитром Николишиним, майбутнім письменником і драматургом. Їхня праця протягом десятиліть визначала музичне життя Коломиї, доводячи, що культура народжується з дружби, взаємної довіри й спільної віри у справу.
Війна, поразка і вибір служити культурі
Після поразки визвольних змагань хорунжий бригади Українських січових стрільців Роман Рубінгер повернувся до мирного життя з досвідом війни і глибоко зраненою, але незламною патріотичною душею. Рубінгер спільно зі своїми однодумцями став співзасновником Коломийського українського педагогічного товариства «Рідна школа». Згодом звідси постали приватна жіноча гімназія та вчительський семінар.
Саме з цих навчальних закладів Рубінгер сформував хори й камерний оркестр, а згодом — і симфонічний. За спогадами сучасників, це був найкращий симфонічний оркестр у Галичині. Для міста, виснаженого війною, музика стала формою лікування, а для самого Рубінгера — способом залишатися вірним собі.
Аристократ духу в місті ремісників і торгівців
Щоб заробити на життя, грою на скрипці Рубінгер супроводжував німе кіно в коломийському кінотеатрі «Марс». Та поза сценою він залишався справжнім аристократом духу — естетом, для якого культура починалася з дрібниць.
У просторій оселі на вулиці Костюшка (нині Театральна), над аптекою «Farma-Med», стояв кабінетний рояль відомої на той час чеської фірми «Petrof». Саме сюди приходили здібні учні на приватні уроки й репетиції. Рубінгер не брав з них жодної платні — єдиною вимогою був пристойний зовнішній вигляд. Ймовірно, тут давалися взнаки педантичні німецькі гени його батька, снятинського службовця.
Подружжя Рубінгерів, Роман і Раїса з Дунайських, не мало власних дітей. Увесь свій теплий, але стриманий у почуттях родинний світ вони віддавали учням. До них зверталися на «Ви» — і ця традиція зберігалася в стінах школи аж до другої половини ХХ століття.
Музика без кордонів і національних бар’єрів
На той час у Коломиї діяли лише українські приватні музичні лекції-студії під орудою Рубінгера, гебрайська музична студія та польська школа Терезії Малиновської. Його вихованцями були не лише українці. Польський вояк Свєнти з 24-го піхотного полку, добрий духовик, удосконалював у нього гру на скрипці. Юдейські родини Райсманів і Баумгартенів довіряли «професорові» своїх дітей.
Для Рубінгера музика була універсальною мовою, яка стояла вище за політичні й етнічні поділи.
Народження музичної школи
Відчутною проблемою був брак методичних підручників рідною мовою. У 1921 році в Коломиї заснували першу дитячу музичну школу. Тоді ж місто відвідав Станіслав Людкевич із презентацією свого посібника «Загальні основи музики».
Він і став ініціатором відкриття у 1928 році в Коломиї філії Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові. Першим директором коломийської філії став Роман Рубінгер — музикант, педагог і організатор, для якого ця установа була не формальною структурою, а живим культурним організмом.
У філії Рубінгер вів клас скрипки, викладав теоретичні дисципліни, формував навчальні програми і водночас виховував естетичну культуру своїх учнів. Навчання не обмежувалося технічними вправами: вихованці студіювали музику від Баха й класиків віденської школи до творів композиторів ХХ століття. Особливе місце в репертуарі й освітньому процесі посідала українська музика — твори Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Нестора Нижанківського, які сприймалися не як додаток, а як органічна частина європейського музичного канону.
На запрошення Рубінгера у 1930 році до Коломиї переїхала викладати піаністка й педагогиня Галина Миколаївна Лагодинська. Її поява стала важливим кроком у зміцненні фахового складу філії та підвищенні її авторитету. Саме завдяки таким викладачам коломийська школа перестала бути провінційною — вона дедалі більше інтегрувалася в загальноукраїнський і європейський музичний простір.
Паралельно з роботою у філії Роман Рубінгер активно працював з хором чоловічої гімназії та з хором «Коломийський Боян». Саме в «Бояні» відбулося його творче зближення з Романом Ставничим: Рубінгер очолив оркестр, а Ставничий став диригентом хору. Цей тандем забезпечив небачену для міста інтенсивність концертного життя. Колективи регулярно виступали з програмами, у яких звучали твори Вагнера, Гріга, Шуберта, Бетовена, Бізе, Мендельсона, а також масштабні вокально-симфонічні полотна Миколи Лисенка — кантати «Б’ють пороги», «Радуйся, ниво неполитая» та інші.
Особливою подією для Коломиї стала постановка опери Миколи Лисенка «Ноктюрн», що засвідчила готовність місцевих сил до складних сценічних форм. У 1931 році Рубінгер диригував під час гастролей у Коломиї видатного співака Михайла Голинського, а 1937-го — на урочистому вечорі, присвяченому 40-річчю літературної діяльності Ольги Кобилянської, яка була присутня особисто. Тоді ж коломийський театр імені Тобілевича представив виставу «Крицеві душі» за повістю «Апостол черні» у постановці Олекси Скалозуба.
Напередодні Другої світової війни оркестр під орудою Рубінгера супроводжував постановку опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» у режисерському вирішенні Антіна Рудницького. Цей період став апогеєм довоєнного музичного життя Коломиї — часу, коли школа, хор і оркестр діяли як єдиний організм, формуючи покоління музикантів, здатних мислити масштабно й відповідально.
Учні, які стали обличчям епохи
Серед вихованців — сестри Оксана і Тетяна Кічури, Вільгельм Баран, Люба Коссак, Богдан Запутович, Любомир Ковалів, Володимир Цісик — батько легендарної Квітки Цісик, та десятки інших. Більшість із них доля розпорошила по світах, але всюди вони несли з собою культуру, закладену в Коломиї.
Школа крізь режими й випробування
Музична школа пережила зміну влади, назв і адрес — від імені Шопена до переїздів у роки війни. У 1944 році вона оселилася в кам’яниці колишнього «Банку господарства крайового» на Театральній, 48.
Роман Рубінгер, маючи характеристику Станіслава Людкевича про «бездоганне виконання обов’язків», продовжував працювати й читати лекції для широкого кола слухачів. Його учні виконували складну світову класику на такому рівні, що дивували навіть викладачів Львівської консерваторії.
Опера для дітей і тінь страху
У часи «хрущовської відлиги» за ініціативи ентузіастів постала дитяча оперна студія. Рубінгер диригував, розучував партії, вірив у можливість великого мистецтва для наймолодших. Та водночас над ним нависала тінь репресій — за участь у визвольному русі, за пам’ять.
Попри все, він уцілів, переховував юдейських дітей у роки війни, зберіг людську гідність і педагогічну честь.
У середині 1950-х Рубінгера змусили залишити працю. Та навіть за два тижні до смерті, у травні 1964 року, він диригував шкільним оркестром. Помер, розписуючи ноти.
Здавалося, проводжало його все місто. Романа Рубінгера поховали на головній алеї давнього Монастирка — поруч із батьком. Там спочиває людина, з якої почалася музична Коломия.
