Не одним колоритним одягом та традиціями славиться Гуцульщина.
Музика гуцулів здавна відзначалася незвичними мелодіями, які ми могли чути в коломийках, обрядових та побутових піснях цього краю, пише frankivsk-trend.in.ua.
Це був незвичний і своєрідний жанр, який був притаманний Гуцульщині та доповнював їхню культуру та мистецтво.
Якою ж була музика гуцулів і чим вона відрізнялась від інших, ми дізнаємось у цій статті.
Початок поширення музичних творів на Гуцульщині
Ще в 16-17 століттї серед населення почали поширюватися пісні, які виконувалися на сопілці, дримбі, трембіті і під які гуцули танцювали свої народні танці, такі як “коломийка”, “гуцулка”, “козачок”.
Вже до середини 19 століття такі пісні почали поширювати народні виконавці: в хатах при гостях, в полонинах під час випасання худоби, на торгах і ярмарках в різних місцях – Косові, Надвірні, Коломиї тощо. В кожному куточку можна було почути гуцульські пісні, коломийки, наспіви. Що цікаво, що кожна з цих пісень супроводжувалась відразу танцем, що додавало ще більшої атмосфери чи то в полонині, чи то на ярмарку. У гуцулів була завжди одна мета – передавати своєму роду співи і музику, щоб ця культура процвітала ще через декілька століть.
Вже з середини 19 століття народні пісні Гуцульщини почали збиратися і поширюватися іншими музикознавцями. У середині 19 століття вже були відомі перші записи народних пісень і танців, які люди могли слухати будь-коли і за межами цього краю.
Йосиф Роздольський був першим, хто записав на фонограф мелодії, а опорядкував їх композитор Станіслав Людкевич. Навіть Іван Франко також зробив внесок у гуцульське мистецтво: він постійно збирав матеріали про народну творчість опришків і навіть записував у різних варіантах мелодії відомої пісні про Довбуша – “Ой попід гай зелененький”. Коли відомий український композитор Микола Лисенко послухав гуцульську і дрогобицьку версію мелодій від Івана Франка до пісні про Довбуша, то зрозумів що у чоловіка добре виходить і записав від нього ще 5 пісень.
В той час дуже відомими були пісні саме про опришків, які перебували на території Гуцульщини певний період. Дослідник і вчений Філарет Колесса згадував, що саме народні пісні зберегли пам’ять про опришків і навіть не вийшли за межі Гуцульщини. Лише пісня про Довбуша вийшла за межі території лише через свій нетиповий на той час зміст : смерть хлопця через жінку-зрадницю.
Коломийки
Коломийки були і залишаються одними з найвідоміших народних гуцульських пісень.
Перші відомості про ці пісні згадуються ще у 17 столітті. Вважають, що назва походить від міста Коломия, що на Івано-Франківщині, де вперше і прозвучала така пісня. Коломийками вважалися коротенькі пісні, які зазвичай виступали за приспівки і такий розігрів до танцю.
Зміст таких пісень був різноманітний: часто в них оспівувалось про нарікання на важку працю, солдатчину, бідність, еміграцію та інші вагомі на той час проблеми суспільства. Також в коломийках співали і про стосунки, кохання, переживання та настрої. Все залежило від настрою виконавців: це могли бути коломийки – залицяння, коломийки-обурення, коломийки- сватання тощо. Тобто, якоїсь однієї певної тематики у цих піснях не було, вони завжди перепліталися з різними життєвими ситуаціями та інколи люди їх складали відразу “на ходу”.
Цікавим є той факт, що про коломийки знали не лише гуцули, а й поляки та євреї. Дослідники порівняли і знайшли спорідненість між коломийками та сербськими “коло”, словенськими та словацькими “каламайками” та чеськими “доколочками”.
Гуцульські інструменти, які доповнювали народні пісні
Якщо в інших місцевостях для написання пісень використовували гітару, фортепіано, акордеон, то на Гуцульщині були свої особливі музичні інструменти, без яких не обходилась жодна мелодія до пісні.
Трембіта
Трембіта є найвідомішим гуцульським музичним інструментом і є визнаною найдовшим інструментом у світі. Незважаючи на свій розмір, трембіта є дуже легкою, проте навчитися грати виходить на цьому інструменті не у кожного. Вона видає сильний та протяжний звук, який можна почути на відстані 10 кілометрів. Неодноразово можна було спостерігати за видовищем, як чоловік, одягнений в народний гуцульський одяг, стоїть серед гір і грає на трембіті, а поряд з ним стоїть жінка та співає пісню. Здавна і дотепер трембіта брала участь у всіх подіях життя гуцулів: її мелодію можна було почути на дні народженні, весіллі, під час вигону худоби, похорону тощо.
Зараз таких інструментів залишається дедалі менше, тому що виготовлення трембіти є клопіткою роботою і забирає дуже багато часу, а справжніх хороших майстрів цієї справи залишилось зовсім мало.
Цимбали
Цимбали поширились Україною у 17 столітті. Без них, як і без трембіти, не обходилась жодна пісня. На вигляд це плаский музичний інструмент, що видає приємну мелодію при постукуванні по струнах спеціальними паличками. Найчастіше мелодію цимбалів можна було почути як самостійний акомпанемент для пісень чи танців. Навіть сьогодні цимбали можна почути на гуцульських святах чи фестивалях.
Дримба
По-іншому цей музичний інструмент називали ще “варганом”.
Дримба вважається одним з найдавнішим музичних інструментів. Навіть прикарпатські археологи під час розкопок знаходили такий варган, який належав ще часам неоліту.
Дримба відрізняється від попередніх музичних інструментів тим, що може мати різну тональність, але звучить лише тоді, коли музиканти застосовують рот та ніс. Гру на цьому інструменті музиканти порівнюють з медитацією, тому ще з давніх часів дримбу вважали приналежністю мольфарів та чаклунів.
Ходять чутки, що вібрації, які видає інструмент, мають лікувальні властивості, які позитивно впливають на здоров’я людей.
Колісна ліра
Хоч цей музичний інструмент прийшов до нас з Європи, проте популярності набув саме на Гуцульщині. У Європі така колісна ліра грала лише у дворах багатих правителів. Дуже цікавим методом цей інструмент видає мелодію: спеціальне колесо обертається вручну музикантом, чіпляється за струни і так виникає звук. У музикантів був свій секрет: щоб звук був більш пом’якшеним і лагідним, вони обробляли струни воском.
Одночасно з обертанням колеса, музикант також може перебирати струни пальцями, щоб отримати різні мелодії. Зазвичай колісну ліру поєднували з кобзою, тоді виходив ідеальний музичний тандем, проте окремо вони також красиво звучали.
Проте, не всі могли опанувати такий специфічний музичний інструмент, через саму техніку гри він не надовго затримався серед популярних народних інструментів Гуцульщини.
Гудок
Хто не бачив ніколи цього музичного інструменту то може подумати що схожий він до сопілки.
Проте гудок є струнним інструментом, який ставили на коліна, або притискали до грудей як скрипку. Гудок виготовляли з дерева і натягували лише три струни. Для гри використовували смичок. Музичний інструмент мав 4 розміри, відповідно називали його по-різному – гудочок, гудок, гудило, гудище.
Екземплярів такого цікавого інструменту залишилось зовсім мало, тому що “ненависники культури” у 17 столітті безжально нищили усе, що пов’язано з культурою.
Проте згодом, на заміну гудку прийшов новий, всім відомий інструмент – скрипка.
Гуцульські мелодії пісень і самі пісні створювалися протягом століть. До цієї творчої роботи приклали руки народні музиканти, композитори, любителі музики та простий народ. Самі гуцули не знають всіх імен тих талановитих людей, які залишили після себе такий музичний спадок.
Проте цікаво спостерігати за тим, що коломийки, гра на трембіті і народні танці гуцулів все ще можна побачити на фестивалях, святах та весіллях. Нащадки продовжують берегти і популяризувати те, що залишили їм ще їхні предки з 16 століття.
