З 2014 року режисер з Івано-Франківська Мар’ян Бушан працював над пошуком воєнної історії. За його словами, за час бойових дій, російсько-українська війна стала снайперською, пише frankivsk-trend.in.ua. Так режисер змістив фокус уваги саме на дослідження та розкриття цієї складної військової професії. Бушан шукав правдиві історії серед українських бійців, пише www.ukrinform.ua.
Як з’явилась ідея
Режисер розповів, що натрапляв на багато розповідей від снайперів, втім, вони були закороткі. Все через військову таємницю. Пану Мар’яну, звичайно, було недостатньо такої інформації. Та одного дня він натрапив на історію Миколи Вороніна з Горлівки, котрий, свого часу, став снайпером.
Микола був досить публічною людиною, давав інтерв’ю ще до 2014. Воронін вів активне життя до війни. Це фізик, інформатик, математик з двома вищими освітами. У свій час, з дружиною, взявся провести екологічний експеримент. Вони переїхали до Горлівки, купили шмат землі та збудували малий будинок з відходів цивілізації.
Спочатку життя Миколи більше нагадувало розмірене та романтичне, поки на Донбас не прийшла війна у 2014. Коли захопили Горлівку, Микола був змушений зробити свій вибір. Так він пішов у батальйон “Донбас” і життя його стало невіддільним від армії. Чоловік воював в аеропорту, був кіборгом, згодом, в бригаді як боєць ЗСУ. З часом став снайпером, ким і працює у 2023.
Мар’ян Бушан спочатку задумував стрічку як біографічну. Втім, вона вийшла більше художньою. Під час дослідження снайперської роботи Миколи, режисер зрозумів, що сценарій фільму дуже заглиблюється в особистісні конфлікти головного героя. А Мар’ян намагався для широкого загалу продемонструвати реалії війни.
Микола розповідав Бушану багато історій. Втім, через військову таємницю, без деталей. Так режисер вирішив вигадати певні події та персонажів. Тому, не втомлюється нагадувати, що будь-які збіги є випадковими.
Збірний образ
Події фільму “Снайпер. Білий Ворон”, в багатьох аспектах, зосереджені навколо помсти головного героя. І це не дивно, за словами режисера. Коли людина втрачає сенс свого життя через близьких, кохану дружину, її світогляд повністю змінюється. Не таємниця, що рушійна сила для воїна – жага помсти. Такий страшний досвід не може відпустити людину, поки не настане справедливість, а зло не буде покаране.
Мар’ян стверджує, що не шукав балансу між прототипом та художнім образом героя. Режисер чітко сформував у своїй голові, як має виглядати український визволитель, котрим міг би стати кожен українець. Було на меті створити збірну подобу мирного громадянина. Під тиском війни та втрати, він змушений взяти до рук зброю та гнати окупанта з української землі.
Що стосується головного актора Павла Алдошина, то він, з початком повномасштабного нападу Росії, пішов на передову. Його життя з фільму переросло у воєнну реальність. Павло також бачиться зі своїм прототипом Миколою Вороніним. Вони обоє боронять Україну від російських загарбників.
Що стосується другорядних акторів, то це також збірні образи. Наприклад, “Клим” – різкий та прямолінійний, “Кеп” – справедливий наставник, “Худий” – дивак, “Сєрий” – російський холоднокровний снайпер.
Про фільмування
Режисер Мар’ян Бушан дуже прискіпливо поставився до кастингу. Спершу, він просив акторів зробити відеопробу. За його словами, цей етап відразу відсіяв частину претендентів на ролі, котрі вважали недостойним такий формат кастингу. Коли кандидатів стало кілька, запросив їх читати уривки наживо. Так Мар’ян розв’язував питання акторського складу.
Знімання відбувались на Київщині. За підрахунками, такий варіант був найбільш бюджетним. Складнощі виникали під час роботи з воєнною технікою та протягом натурного знімання. Режисер підмітив, що важливо було відзняти сцену вчасно, поки погода не змінилась. Фільмувати при іншому освітлені дуже складно.
Також викликом було знайти локацію, яка б максимально нагадувала Донбас. Так обрали міжнародний центр Нацгвардії України у танковому училищі. Все намагались зробити максимально реалістично. Бушан розповів, що знімали також в Порадівці, Березані, на фанерному заводі Києва, в Броварах, в спортивно-стрілецькому клубі.
Щодо екологічної домівки, то художник М. Німенко збудував справжню екологічну нору в пагорбі. Німенко зі співробітниками навіть там ночували. Таким чином, артоб’єкт виявився максимально придатним як для проживання, так для фільмування відповідних сцен. На жаль, за сценарієм, нору спалюють російські військові.
Труднощі виникали також зі снайпінгом. Бушан стверджує, що важливо було правильно відтворити масштаби в прицілі. Військовий консультант допомагав максимально правдоподібно передавати приціли гвинтівок та розраховувати відстані до об’єктів, позаяк, кожен має свою фокусну відстань. До слова, вся амуніція була справжньою.
Посил до глядача
Режисер розповів, що у фільмі є відкритим фінал. Також – це бачення війни самого Бушана. До слова, кінець стрічки став ніби пророцтвом до повномасштабної війни. Режисер зазначив, що до 2022 року часто чув, що суспільство втомилось від війни, а тим більше від кіно на воєнну тематику. Мар’яна дивувало, що говорили це люди, котрі ні одного дня не воювали. Тому, на даному етапі, стрічка резонує ще більше. Режисер давно хотів зняти такий фільм, який би показав людям у світі як українці борються за свою свободу.
За словами франківця, він не може сказати, який посил намагався сформулювати через своє кіно. На думку Бушана, для кожного глядача перегляд повинен стати власним пережиттям. Саме в цьому відображається цінність мистецтва.
Щодо Мар’яна, то франківський режисер з 2020 проживає у Відні. Приїздив до України для фільмування, а монтаж здійснював дистанційно. Підтримує нашу країну та постійно розповідає австрійцям про війну, розв’язану Росією.
У спогадах про Франківськ зазначив, що в режисуру прийшов з монтажу. Юним, мав план стати ІТ-спеціалістом. Свого часу був держслужбовцем. Але одного дня відкрив для себе просту монтажну програму. Так Мар’ян зрозумів, що через монтаж можна розповідати якусь історію. Ходив на аматорську студію “Верховина” у Франківську. Згодом, перейшов працювати на місцевий телеканал.
Після роботи на М1, зрозумів, що монтажу кліпів йому замало, аби розказувати історії. Професійний режисерський шлях почався у 2005, коли Мар’ян відвідував майстерню Бориса Савченка.
“Снайпер. Білий Ворон” розповідає про пацифіста Миколу з Горлівки. “Ворон” мешкав у своїй екологічній норі разом з вагітною дружиною, цілком поглинуті власним екологічним експериментом. Та сімейну ідилію порушив початок війни на Донбасі. Так було вбито його дружину та спалено домівку.
Страшна подія стала поштовхом до кардинальної зміни поглядів Миколи. Аби вигнати окупанта та відімстити за близьких, він вчиться, аби стати снайпером. “Снайпер. Білий Ворон” – перша стрічка на воєнну тематику від початку повномасштабного вторгнення. В основі – реальна історія бійця із лав ЗСУ. А для режисера Мар’яна Бушана – це перше повнометражне кіно.
На Amazon хтось залишив відгук, в якому зазначив, що якщо усі фільми на воєнну тематику будуть записані, зрежисовані та зняті так, як “Снайпер. Білий ворон” Бушана, то глядач буде дивитись їх більше. Він навіть порівняв стрічку з режисерським кіно Клінта Іствуда, котрий у 2014 випустив “Американського снайпера”.
