Дерусифікація театру, мізків та душ. Гуцул, хлопець з Косова, режисер-новатор Ростислав Держипільський

Прихід Ростислава Держипільського ознаменував у Франківському драмтеатрі відновлення гастрольного та фестивального життя. Вперше за історію існування, відбулись вистави за океаном. “Солодку Дарусю” побачило п’ять міст США, 3 міста Канади та Європа. Керівництво Держипільського принесло обласному музично-драматичному театру Франка статус “академічного”, пише frankivsk-trend.in.ua.

Театральний новатор

Держипільський став відомим загалу як режисер-новатор. Він знає як за допомогою новітніх засобів вираження перевтілити традиційний національний театр. Його вистави ніколи не залишаються поза увагою та викликають серед професійних театральних критиків ще той резонанс.

Коли пан Ростислав заступив на пост директора Франківського драмтеатру, зосередив пильну увагу на репертуарі та оновленні вже поточної афіші вистав. Орієнтиром для генія служать найкращі зразки класичної, сучасної європейської та української драматургії. 

Держипільський проводить активну кадрову реформу в театрі, залучає кваліфікованих спеціалістів різних профілів, запрошує до співпраці відомих українських режисерів. Його кропітка робота принесла Франківському драмтеатру статус “академічного”. Серед найпопулярніших вистав: “Солодка Даруся”, “Нація”, “Театр”.

Трохи біографії

Народився Ростислав у сім’ї вчителів 7 жовтня 1957 в Косові Франківської області. Майбутній театральний геній закінчив Косівську середню школу №1 зі золотою медаллю. У Львівському національному університеті Франка вчився на історичному факультеті. В період з 1992 по 1998 здобував освіту у Львівському вищому державному музичному інституті ім. М. Лисенка на акторському відділенні. Отримав кваліфікацію “актора драми та кіно”.

Працював актором драми в Івано-Франківському обласному музично-драматичному театрі Франка з 1998 по 2000 роки. Наступний рік присвятив викладанню театрального мистецтва в дитячій школі мистецтв №23 Прикарпатського державного університету ім. Стефаника. З 2001 по 2008 був актором драми в Київському театрі “Вільна сцена” та Івано-франківському облмуздрамтеатрі Франка. 

З 2003 по 2017 викладає акторську майстерність в Прикарпатському національному університеті Стефаника. З 2008 обіймає посаду директора Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру Франка. Вже в перших два роки під його керівництвом було реалізовано шістнадцять нових вистав.

З 2015 став директором Всеукраїнського відкритого фестивалю сценічних мистецтв “Час театру”. З 2016 є генеральним директором Міжнародного фестивалю актуального мистецтва “PORTO FRANKO”. Того ж року почав обіймати посаду заступника Голови Національної спілки театральних діячів України, керівника напряму регіональної політики НСТДУ.

Ростислав Держипільський є народним та заслуженим артистом України, лауреатом Шевченківської премії в “Театральному мистецтві” за “Енеїду”, “Гамлета”, “Оскара і Рожеву Пані”. У 2020 став кавалером ордена “За заслуги” третього ступеня. Режисер був нагороджений медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям”. Є лауреатом премії ім. Віталія Смоляка в галузі театрального мистецтва та ін.

Діяльність режисера під час війни

Ростислав Держипільський – креативна та творча особистість, яка вміє дати собі раду в різних ситуаціях. Особливо, у відношенні роботи театру за непередбачуваних обставин.

З кінця лютого минулого року в театрі Франка відкрився “Рух опору – рух допомоги” та гуманітарний логістичний центр. Під керівництвом Держипільського відомі актори та режисери щоранку надавали допомогу переміщеним особам, а по вечорах грали для них найпопулярніші за останні десять років вистави.

Під час тривоги дійство проводяться в бомбосховищі. Драмтеатр Франка активно співпрацює із театрами на півдні та сході. Пан Ростислав стверджує, що театр зараз виконує дуже важливу функцію українізації суспільства.

Хоч за рік війни градус допомоги трохи впав, втім волонтерська робота у фоє не припиняється. Поступово, Держипільський готує акторів та хореографів більше концентруватись на своїй головній роботі.

Коли Франківськ збільшився на 140 тисяч переселенців, за словами режисера, вони стали потенційними глядачами театру. Для багатьох цих людей вистава – можливість відволіктись, заспокоїтись, вилікувати душу.

Викинути все російське

Режисер та директор драмтеатру у Франківську запевняє, що дерусифікацію потрібно починати зі самих себе, з думок, душ. Він викинув із театрального репертуару вісім російських вистав, хоч одним з улюблених авторів Держипільського є Достоєвський. Пан Ростислав давно мріяв поставити “Ідіота”. Втім, від ідеї відмовився.

Зізнається, що сам був вражений бацилою “вєлікого іскуства” і часто запитував своїх студентів, як можна не знати та не любити Толстого, Достоєвського? Водночас до свого, українського, ставлення було досить байдужим. Та 24 лютого в режисера, наче пелена з очей спала. Він певний, що потрібно неодмінно вбивати в собі москаля. Масові вбивства, ґвалтування та знущання з українців ділять все на чорне та біле, без півтонів.

Геніальності Лесі Українки, Стефаника, Винниченка вистачить для дослідження та погляду по-новому. Крім того, є чудова європейська література. Режисер анонсував своє нове творіння вже влітку. Він представить зовсім нову для глядача Лесю Українку – незвичайну, феєричну та веселу. Вистава буде називатись “Леся Українка. На полі крові”. Жанр – метаморфози душі. Ролі роздані, а нова сцена-межа готується представляти дійство.

Держипільський зізнається, що з початком війни задумувався, чи потрібен театр комусь? Якщо потрібен, то яким він має бути? Чи доречною буде комедія, коли навколо вбивства, плач і страждання? Чи цікава буде драма та трагедія, коли, куди не глянь, їх повно? Режисер зрозумів, що потрібні всі жанри. На критику щодо комедії під час війни відповідав, що нам не потрібна хвора нація. Театр, сміх та комедія – найкращі ліки, щоб звільнити голову та трохи відволіктись.

Вистави на вулицях та в горах

Ростислав Держипільський – майстер дивувати театральну публіку. Коли всі сиділи на ковідному карантині, режисер зізнається, був розгубленим. Те, заради чого жив, раптом, починало руйнуватись.Театр – місце спілкування з глядачем. А як спілкуватись на карантині? 

Коли емоції притихли, прийшло розуміння, що всі зараз живуть в гаджетах та телевізорі. Ростиславу Держипільському прийшла ідея втікати з “червоної зони” на відкритий простір. Трупа почала проводили вистави в містечках, селах. Коли в театрі відбувається перерва між сценами, то гасять світло. На вулиці, в такі моменти, режисер підіймав очі до зоряного неба і наче поринав у вічність. Безмежність неба в театрі неможливо переграти.

Режисер впевнений, його колективу зараз вже нічого не страшно, після того, як грали “Ромео та Джульєтту” між зонами дислокацій та в міцні морози. 

На День Незалежності 2022 Держипільський здивував всіх проєктом “Бій за Україну”. Драмтеатр, пори усі труднощі, провів виставу на горі Піп Іван. Спочатку планували долучити Президентський оркестр. Не змогли та зробили адаптований варіант. Втім, подія мала більш символічний характер: в час війни на найвисокогірнішій місцевості України звучали повстанські пісні, молитва за вбитих, “Аве Марія”, вірші Шевченка та Стефаника, гімн України. На Чорногорі погода змінюється дуже швидко. Держипільський певний, що така невелика жертовність акторів є однією з цеглинок до нашої Перемоги.

До війни, на Чорногорі, трупа представляла ще “Енеїду” та “Націю”. Для пана Ростислава театр – містичне дійство, пов’язане з Божими силами. Він вважає, що це своєрідне освячення для акторів. У виставах Держипільського багато сакральних, духовних, автентичних пісень, традиційного духовного співу. Режисер певний, що через його вистави додається сили всій нації.

Comments

.,.,.,.