В горах життя наповнюється особливим сенсом. З чим це пов’язано достеменно невідомо, але це факт. А ще в горах живуть творчі та талановиті люди, які, черпаючи натхнення від самої природи, творять шедевральні речі, пише сайт frankivsk-trend.in.ua. Сьогодні поговоримо про відому майстриню з Косівщини — Наталію Кіщук.
Ліжникарство як поклик душі
Ткацтвом на Гуцульщині займались з того часу, коли в гори прийшли перші люди. Пов’язано це з вівчарством, оскільки це були перші одомашнені тварини та вони ідеально підходили для розведення в Карпатах. Тому з шерсті овець виготовлявся весь одяг та інші утилітарні речі. Ліжники — це невіддільна частина автентичної культури гуцулів. Любов до різнобарв’я та відчуття прекрасного дозволила ліжнику перевтілитись зі звичайної буденно-побутової речі у витвір мистецтва.
Зараз традиції ткацтва, на диво, не відійшли, а тільки урізноманітнились. Весь процес виготовлення, матеріали, барвники та інструменти залишились ті самі, що були сотні літ тому. Ліжникарством і по нині займаються багато людей, але представити його як бренд, як мистецьку річ змогли хіба тільки одиниці.
Наталія Василівна Кіщук — одна з найвідоміших майстринь цього гуцульського ремесла. Проживає вона в селі Яворів Косівської громади. Пані Наталя розповідає, що змалку допомагала бабусі ткати ліжники, їй дуже подобалось тримати пряжу в руках і прясти з неї нитку. Вже подорослішавши, дівчина поступила на математичний факультет, оскільки народилась в сім’ї педагогів: тато — фізик, мати — математик. Та не лежала душа до цього фаху. Тому навіть не закінчивши вишу, вона зосереджується на ліжникарстві, який полюбила змалечку.
Древній промисел — сучасні ідеї
Спочатку майстриня виготовляла ліжники в традиційній техніці так, як навчила бабуся. Та творча особистість і бунтарський гуцульський дух не дозволяв плисти за течією, вона починає експериментувати. Так з’являються нові унікальні техніки, які до цього часу ще ніхто не використовував. Її вироби починають виділятися серед інших подібних, її помічають, зацікавлюються, приїжджають на майстер-класи. Вона стає доволі знаменитою в регіоні. Але Наталія Василівна не зупинилась на досягнутому, вона починає розробляти дизайнерський одяг, виготовлений методом ткацтва. Так з’являються неповторні гуни, кардигани, піджаки та жилетки, які виготовлені на ткацькому верстаті. Без перебільшень, кожен такий виріб є унікальним і неповторним. Майстриня зізнається, що до створення одягу надихнув чоловік Ярослав, який не тільки є ідейним натхненником, а й активно допомагає дружині у родинній справі. До сімейного бізнесу долучається донечка Юлія, яка хоч і мріє стати співачкою, має амбітні плани і є учасницею всеукраїнських та міжнародних фестивалів, та попри це не гребує брати до рук веретено.
Ставши відомою родиною, у них на обійсті майже завжди є гості, які хочуть спробувати власноруч долучитись до виготовлення ліжника чи одягу. Тому багато часу вся сім’я мусить присвячувати проведенню майстер-класів та екскурсій.
Черпання натхнення
Серед всіх ліжників, гобеленів, плащів-гунів та інших речей, виготовлених умілою майстринею, важко знайти схожі. На це пані Наталя каже, що знаходить цікаві елементи чи підбір кольорів у природі. Для цього любить прогулятися горами просто так для натхнення. Згадує майстриня, як одного разу під час таких прогулянок знайшла перо дикого птаха. Воно її привабило незвичайним поєднанням кольорів. У творчій уяві жінка зразу побачила, де і як використати побачене. Так і народжуються ці чудові речі. На запитання: “Чи не хотіла б вона поміняти професію?”, вона з усмішкою сказала, що не поміняла б, тому що у цій справі знаходить себе, реалізовує творчий потенціал, самовиражається та відчуває міцний зв’язок із предками, і в такий спосіб пропагує Гуцульщину, як неповторний самобутній, автентичний етнорегіон нашої країни.
