Анатолія Кос-Анатольського пам’ятають як щасливу та творчу натуру, котра писала легко, так само як співають птахи. Завдяки композитору з’явилась ціла низка музикантів, диригентів, митців. Його зусиллями з каторги було звільнено В. Барвінського та М. Скорика, пише frankivsk-trend.in.ua. Будівничий музичної культури – так називають знаменитого композитора, пише younglibzp.
Як народжуються зірки
“Життя – коротке, а мистецтво – вічне!” – так казав А. Кос-Анатольський. Народився знаменитий композитор, музикант, народний артист України, лауреат Шевченківської премії та депутат в Коломиї 1 грудня 1919 року. Родичі майбутнього дарування були інтелігентами: мати – піаністка, а батько – лікар з прекрасним музикальним слухом.
Попри навчання у Станиславівській гімназії, юний Анатолій здобував освіту у філії львівського Вищого музичного інституту ім. Лисенка. Навчався у відомого піаніста Т. Шухевича. На своєму випускному Кос-Анатольський зустрівся з композитором С. Людкевичем. На іспиті він запевнив молодика, що його життя повинне бути пов’язане з музикою. Звичайно, такі слова дуже підтримали талановитого Анатоля.
Втім, перш ніж присвятити життя музиці, юнак здобув юридичну освіту. В 1931 подався на свою першу роботу у приватній юридичній конторі.
Першим кроком до зіркової кар’єри стало вчителювання у музичній школі. Паралельно працював концертмейстером в музичному училищі. А в Палаці піонерів займався оформленням лялькових вистав. Так, першою його авторською роботою стала “Дівчинка і Білочка”.
Кар’єра
Дружина композитора пригадувала, що перед війною, разом з другом Є. Фединським, Кос-Анатольський вирішив припинити свою адвокатську кар’єру. Друзі мали гнітюче відчуття, що їх будуть змушувати щось підписувати. Так, Анатолій подався в музику, а його друг – в бухгалтерію. Коли потрібно було поспілкуватись на особисті теми, заради безпеки, вони переходили на латинську. До слова, Кос-Анатольський був освіченим галичанином, знав кілька мов: французьку, грецьку, англійську, італійську, польську, німецьку та латинську.
У 1939 Анатолій Йосипович займався музичним оформленням вистав у Львівському музично-драматичному театрі, писав п’єси для дітей. Втім, масштабності музична кар’єра Анатолія Кос-Анатольського набрала вже після війни.
Композитор створював музику до віршів відомих поетів. Віддавав перевагу творчості П. Воронька, М. Рильського, Райніса, В. Сосюри. Вірші Сосюри, власне, були особливо близькі по духу композитору. Так він створив чимало романсів. Також Кос-Анатольський був членом Спілки радянських композиторів.
Після того, як пан Анатолій очолив спілку, він багато клопотав про українських митців. Його зусиллями було повернуто зі заслання багатьох творчих людей. Також він не втомлювався допомагати Соломії Крушельницькій, котра проживала нелегкі часи у Львові.
У 30-х Кос-Анатольський був членом відомого та дуже популярного гурту “Ябцьо-джаз”. Українська музика, у виконанні музикантів, хвилею неслась польською Галичиною. Пан Анатолій у своїх талановитих руках оживляв фортепіано та акордеон. В його помешканні все досі збереглось так, наче композитор просто вийшов з дому до консерваторії. А щодо акордеона “Гармонія”, то музиканти уклали навіть спеціальний документ, в котрому було зазначено, як вони повинні користуватись інструментом.
Творчий доробок
В 50-х Кос-Анатольський активно займався хоровою творчістю. За це був нагороджений Сталінською премією. Його музика була особливою, завдяки цікавим інтонаціям та фольклору, властивому західній Україні. Також він майстерно поєднував польку, вальс та коломийські мотиви. Наприклад, особливого, насиченого звучання з карпатськими мотивами набув романс “Затрембітай мені, вівчарю” на слова Л. Забашти.
Творчість композитора Кос-Анатольського було б важко уявити без таких знаних музичних творів як: “Безсмертний заповіт” 1963 року, “Шевченко” та романс “Не він один” на слова Л. Українки. Особливої уваги заслуговує “Ой ти, дівчино, з горіха-зерня” на слова українського Каменяра І. Франка. Пісню стали вважати народною.
Відомі українські співачки збагатили свій творчий доробок, завдяки праці композитора. Так, незабутнього звучання набули: “Ой, піду я межи гори”, “Гей, браття опришки”, “Солов’їний романс”, “Думи німі”, “Коломия-місто”, “На горах Карпатах” та ін. Їх виконували: Б. Руденко, Д. Петриненко, М. Стеф’юк, Є. Мірошниченко та ін.
Близькою для Кос-Анатольського була й балетна творчість. Так, він створив музику до “Хустки Довбуша”, котру вперше було поставлено у 1951 році у Львові. Тут яскраво звучить гуцульський танцювальний фольклор. Також композитор писав музику для концерту арфи з оркестром, для фортепіано та скрипки (“Закарпатська рапсодія”).
Анатолія Кос-Анатольського заслужено називають “співцем Карпатського краю”. Його він оспівував у понад 500 музичних творах. Також митець писав власну поезію, котра лягла в основу творчості інших композиторів.
За радянщини
Дружина Надія пригадувала, що жили вони по сусідству з тими, хто працював на радянську владу. Тоді юридична освіта стала в пригоді пану Анатолію. Композитор добре знав, що, де, коли й при кому можна було говорити. Наприклад, він намагався домовлятись про зустрічі на вулиці, а не в приміщенні. Пані Надія дивувалась, чому її чоловіка досі не заарештувало КДБ, або не відправили у Сибір. Втім, подружжя знало, що за композитором наглядають. Небезпека затримання завжди чатувала над сім’єю.
Так, композитор міг виїхати, у свій час. Але він завжди говорив дружині, що за кордоном нема на що дивитись. На Батьківщині – все його, рідне. Тут композитор завжди міг донести до суспільства те, що хотів. Втім, за радянської влади митцю жилось зовсім не легко.
Дружина Надія здогадувалась, що чоловіка викликали на допити. Аби зберегти їй здоров’я, Кос-Анатольський нічого не розповідав. Жили вони, до слова, тихо. Композитор гучних забав не любив, а вільний час проводив у родинному колі.
Кос-Анатольський в 70-х був свідком неодноразових арештів людей. Багато хто приходив до нього, як до адвоката, за різними порадами. Тоді це було небезпечно.
Пан Анатолій, на вдачу, – романтик. Але національна ідея ніколи не полишала голови митця. Він був дуже прив’язаним до рідної землі. Напевно, це передалось від мами, по лінії якої композитор був лемком.
Дружина лише раз побачила свого талановитого чоловіка наляканим, як пише https://www.radiosvoboda.org/a/27399783.html. Пан Анатолій тоді хворів і сказав, що життя було б зовсім інакшим, якби українці мали свою державу.
Насліддя
Анатолій Кос-Анатольський помер у переддень свого Дня народження – 30 листопада 1983. У нього були проблеми зі серцем. Звичайно, не обійшлось без “сюрпризів” від радянської влади. Будинок сім’ї Кос було оточено, аби перешкодити похованню за християнським звичаєм. Втім, вночі, під виглядом цивільного, священник таки пройшов у домівку та відправив панахиду за померлим.
У свої останні роки життя Кос-Анатольський багато працював над пошуком та реставрацією пам’яток культури. Його зусилля були неостанніми у створенні музеїв та музейних кімнат (наприклад, М. Лисенка). Також він багато зробив, аби не стерлась пам’ять про буковинського поета, композитора та драматурга С. Воробкевича.
Багато учнів Кос-Анатольського відомі на весь світ. Наприклад, О. Криса, Б. Янівський, Б. Которович, Ю. Мазуркевич, В. Єресько та ін. Від них можна почути лише схвальні відгуки про глибокі знання, наполегливість митця, його педагогічні та ораторські здібності.
В Коломиї, на знак пам’яті про композитора, 1 грудня, завжди проводились фестивалі. Так тривало понад двадцять років. Численні творіння Кос-Анатольського можна почути з українських та світових сцен. На честь сторіччя з Дня народження митця, у Львові, було перевидано його твори. Також світ побачила друкована книга спогадів про Анатолія Кос-Анатольського. Проводились численні мистецькі заходи. Його пам’ятають, а творчість завжди залишиться живою.
