Відомі гурти Івано-Франківська

Чи знали ви, що пісня “Погляд” франківського гурту “Ла-Манш” стала саундтреком до фільму “Брат 2”? Це був їх перший, але вже успішний сингл. Слава посипалась як сніг на голову. Попри недовге існування групи, вона отримала чимало нагород та визнання музичних фахівців. Про “Ла-Манш” та інші популярні франківські гурти 80-90 р. – у статті на frankivsk-trend.in.ua.

“Бункер Йо”

Гурт був заснований в 1989 році Івано-Франківським художником Левком Бондаром. Того ж року Левко поїхав з гуртом “Арава” виконувати свій перший запис пісні. Працював в дуеті з клавішником Т. Близнюком. Тоді і придумалась назва гурту. Згодом, Бондар вирішив записати альбом із власних пісень та шукав для цього найкращих музикантів міста. “Бункер Йо” складавася із басиста, двох клавішників та гітаристів.

Назву таку вибрали тому, що гурт проводив репетиції в підвалі, так званому, бункері. Внаслідок спільної діяльності, з’явився альбом “Ворожбит”. Пісні були виконані як поєднання коломийок та радянського стьоб-року.

Засновник пригадував, що особливо тепло гурт зустрічали у Луцьку та Володимирі-Волинському. Спочатку, в Луцьк Бондар приїжджав як гітарист та барт на фестиваль “Оберіг”, а тоді у 1991 вже з “Бункером”. Після чотирьох концертів, поїхали виступати в Польщу.

Слава до “Бункера Йо” прийшла після “Червоної Рути” 1991. Гурт тоді зайняв третє місце, а пісні «Гуцульський реп», «Цьоця з Занзібару», “Явдоха», «Ворожбити» знали по всій Україні.

Наступний альбом 1992 року такого фурору вже не справив. На слуху була лише пісня “Капелюх”. Кількість учасників теж скоротилась до клавішника, гітариста та вокаліста А Коробчука. Левко Бондар планував тоді створити музику для п’єси Г. Хоткевича “Гуцульський рік”. 

В 1995 році новий альбом “Мелос” “Бункер Йо” записував з новим складом. Рок-стьоб платівку “Файно є” випустила у світ фірма “Київ-Євростар”.

В останні роки Бондар вже мало займався музикою, казав, що нема натхнення як колись. Раніше, можна було вийти на вулицю, а в голові вже родились нові рядки. Більше малював графіку, але і то, небагато, через хворобу. Щодо сучасних франківських гуртів, то любив слухати “Пан Пупец” та “Фліт”.

“Ла-Манш”

Група була започаткована 1 січня 1998 року у Франківську. У складі гурту – колишні учасники «RARA AVIS», до яких долучилась шіснадцятирічна Безель Анна. Дівчина стала вокалісткою.

Д.Ципердюк, який раніше був лідером популяної в 90-х групи “Морра”, відповідав за звук та аранжування. Автором популярної пісні гурту “Погляд”, яка стала головною у фільмі “Брат 2”, були самі музиканти. Слідом була написана ще одна пісня “Є-є-є”. Після цього, “Ла-Манш” все частіше стали запрошувати на різноманітні фестивалі та конкурси.

Група отримала першу премію в стилі поп-музики на “Перлині сезону” в 1998. Згодом, таку ж винагороду “Ла-Манш” отримав на “Майбутньому України” того ж року. Слухачів приваблювала неординарна і зовсім нова тоді сценічна подача. Тішив вухо цікавий вокал солістки Анни, гітарні та електронні партії. 

Гуртом зацікавились музичні фахівці. В 1999 році з “Ла-Маншем” підписала контракт київська продюсерська агенція “НЕМО”. Перший свій альбом група записала за сприяння «Nova Records». Продюсером на той час був В. Клімов.

Також, в 1999 в групу прийшов барабанщик з Івано-Франківська. В серпні того ж року були записані 5 пісень до наступного альбому. “Ла-Манш” був в очікуванні зйомок кліпу на пісню “Сама собі весна” та релізу нового альбому восени 2000 року. Але життя продиктувало свої умови і гурт, раптово, припинив існування в 2000 році.

“Брати Блюзу”

Це колоритний та відомий в 90-тих гурт. Заснований був у 1992 на Франківщині братами Мирославом та Олегом Левицькими, який був саксофоністом. Гурт займався джазом та блюзом із західноукраїнським фольклорним колоритом.

Засновник Мирослав згадує, що поєднала учасників гурту любов до однакової музики, на якій вони росли: “Chicago”, “YES”, “Wind & Fire”, “Earth”. Вони вирішили просувати подібного роду творчість і в Україні.

Популярність “Братам Блюзу” принесла “Червона Рута” 1993 року. Гурт займався, переважно, інструментальною музикою. Але тоді, на фестивалі, скрипаль А. Валага співав під час виконання “Автентичного життя”. Це звучало як унікальне поєднання західноукраїнського звучання та блюзу. Учасники були впевнені у своїй перемозі.

“Брати Блюзу” були першою українською групою, котрій довелось виступати на фестивалі “Sziget” у 1998 році. Відборів на фестиваль в Україні тоді не проводилось, тому запрошення гурт отримав напряму від Д. Панайтеску. Він був тоді у справах в Києві та, заодно, вирішив поцікавитись музичними гуртами країни. “Брати Блюзу” припали до душі комітету, який займався відбором учасників. Групі було запропоновано стати хедлайнерами в останній день фестивалю на головній сцені.

Пан Мирослав пригадує, що тоді їм довелось ділити сцену з такими зірками як Rammstein, Goldie, Патті Смітт, Coolio. Особливо запам’яталась зустріч із солістом Green Day (Біллі Джо Армстронгом). “Брати Блюзу” були достойно прийняті на фестивалі, а від організаторів та слухачів відчувалась повага до хлопців як музикантів.

В 2000 гурт активно їздив на гастролі за кордон та створив проект “Музика без кордонів” разом із іноземними виконавцями. “The City That Never Sleeps ” – останній альбом групи, котрий записали в 2011 спільно з австрійським лейблом “Jive music”.

У 2014 році гурт розпався. Музикантів розкидало по світу: барабанщика та саксофоніста у Тайвань, гітариста – у Канаду, а засновник Мирослав Левицький співпрацює з італійськими та австрійськими лейблами. У 2015 випустив сольну платівку “Elegant Dualism” та  “In Piano” у 2017. Продовжує виступати сольно.

“Перкалаба”

Гурт був заснований в 1998 році у Франківську. Назва походить від однойменного карпатського хутора, що межує на кордоні з Румунією. Перший свій виступ гурт організував на “Червоній Руті”.

Зараз стиль музики “Перкалаби” максимально наближений до фольк-року на гуцульський мотив. В 90-ті це була суміш регі та ска-панку. Тексти пісень – максимально прості, а музика – гармонійна, легка, з гумором та зарядом позитиву. 

2006-2007 учасники “Перкалаби” з прізвиськами “Федот”, “Хотаб” та “Гама” із колишнім гітаристом С. Леоновим були у складі етно-рок групи “Рура”. “Федот” в 2010 був вокалістом в “Перкалабських придатках” – побічному проекті “Перкалаби”. Один з учасників гурту Qzzaargh (С. Кузьмінський) – Кузя був вокалістом у відомому гурті “Брати Гадюкіни”.

На рахунку “Перкалаби” 6 альбомів: «Горрри!» (2005), «Qzzaargh vs Перкалаба» (2006), «Говорить Івано-Франківськ!» (2007), «Чидро» (2009), «Дідо» (2011), «Джєрга» (2013), лайв альбоми “UnderOpera” (2009) та “Live in Moscow” (2007), альбом авто реміксів “Rok’it Кuzьмоок” (2009), подвійний трибьют альбом “Familia PERKALABA. tribute to Gutzul Sound System” (2015). Для створення останнього було залучено тридцять музикантів з п’яти країн.

За більше як 24 роки існування “Перкалаба” встигла відвідати 15 країн з концертами. Польський канал зняв навіть про них фільм. За що був нагороджений премією на одному кінофестивалі.

Тарас Житинський

Івано-Франківець, народжений в сім’ї репресованих вояків УПА в Карагандинську область. Лише в 1981 зміг повернутись на батьківщину. Тут музикант закінчив Івано-Франківський інститут мистецтв та почав свій творчий шлях.

Здобув третю нагороду в категорії “поп-музика” на “Червоній Руті” 1991. У 1992 виборов гран-прі на “Кришталевому леві” та особливу відзнаку на фестивалі “Слов’янський базар”. Провів виступи, які встигли запам’ятатись  на “Оберегові” та “Мелодії”. Та, по-справжньому, свій талант відкрив на святкуванні 50 років від створення УПА в 1992. Здивував слухачів своєю харизмою, сильним голосом та експресивним виконанням.

В 90-х Тарас випускає два альбоми “Чорний лебідь” та “Ва-банк”. В 1996 переїжджає до Лондона. Там він налагоджує зв’язки з українською діаспорою та продовжує співати під акомпанемент гітари. З оселедцем на голові він скидався на справжнього козака, виконуючи історичні думи, пісні УПА та козацькі пісні. Тарас дуже хотів “навернути” українців до свого коріння та пісні. Вірив, що може це зробити, живучи в іншій країні. І йому це вдалось. Атже досі можна зустріти прихильників творчості Житинського серед англосаксів.

Щороку, вертаючись на якийсь час на Франківщину, Тарас намагається по максимуму відвідати різні музичні події. В 2008 НА “Уніжі” він представив свою платівку, записану в Лондоні, “Пісні козаків”. Це збірка козацьких, стрілецьких, гайдамацьких пісень різних часів. Цей альбом став дуже популярним серед новинок компаній. Можливо, це було пов’язано з тим, що в 2007 Тарас отримав гран-прі на “Повстанському плаї”.

У 2009 видає два альбоми “Козацькі балади” та “Їхали батяри”. Друга платівка представляє музику композитора із Закарпаття І. Іванціва. Вона демонструє уявлення про те, яким був фольклор Станиславова в довоєнній Галичині.

У Великобританії Житинський має свій гурт “Земляки”, котрі виконують народні пісні та власні, авторські. Група має гарний відклик серед публіки і активно гастролює. Тарас планує записати авторські пісні та залучити до цього симфонічний оркестр. Житинський – весь час у русі. Каже, що на шляху бувають різні зупинки – довгі і короткі, але головне, аби вони не були позбавлені сенсу, тобто творчості.

Багато хто любить поностальгувати. Музика Івано-Франківська 80-90х років має свій особливий колорит та звучання, до якого завжди приємно повертатися за чашечкою запашної кави та віддаватись потоку спогадів. Благо, стилів та музикантів Франківськ “народив” чимало.