У середині 1930-их кінематографія у сусідній країні – Польщі – досить бурхливо розвивалася, в той час, коли в Україні бракувало на це коштів.
І так було до тих пір, поки успішні українські кооперативи відчули потребу у рекламі – не в “сухій репортажевій формі, а з побутовою фабулою та етнографічним підмалюванням”. Сьогодні це називається «нативна реклама», інформують Frankivsk-trend з посиланням на Локальна історія.
Так, повнометражний фільм на Галичині ініціював “Центросоюз”, який молочну українську продукцію та збіжжя розповсюджував до країн Європи.
У сюжеті стрічки йшлося про заможного парубка Романа, який з гуляки та вертихвоста, звісно, під впливом кооперації, перевтілюється на успішного господаря, одружується на доньці справника Марійці. Фільм отримав назву “До добра і краси”.
Сценарій написаний колишнім УССівцем – Романом Купчинським та журналістом Василем Софронів-Левицьким. Режисером був Юліан Дорош (його фото на світлині), який на той час вже був відомим фотографом-художником та одним із зачинателів української кінематографії в Галичині.
Для фільму знімали мальовничі краєвиди Дністра, поблизу Городенки та у Копичинцях, проте ці відзняті кадри давалися їм досить важко.
Процес створення фільму тривав протягом року та за сценарієм вимагав снігу. Проте тоді 1936-1937 років зима була безсніжною. За відсутності професійних кадрів та мізерного кошторису кінострічки, Юліан Дорош виконував дві функції – і режисера, і оператора.
Часто доводилось скаржитись і самим акторам, адже у зимові морози вони змушені були лежати в полі, зодягнуті в одну сорочку, поки тривали зйомки.
Та, як виявилось, зусилля акторів та знімальної групи не були марними і глядачі гідно оцінили фільм.
«Дарма, що літні полеві роботи задержують наших селян до пізнього вечора в полі, зала в кожному селі з приходом 9-ої години, на яку назначений показ, заповнюється старшими громадянами, молоддю і дітьми, цікавими побачити українську фільму… Довго ще не розходяться і живо обговорюють все те, що на фільмі побачили», – писав читач до газети “Діло”.
Подальшу історію плівки першого повнометражного фільму Галичини, долю акторів стрічки та відгуки преси про це кіно можна дізнатися у статті Павла Артимишина (Pavlo Artymyshyn) у №2 “Локальна історія”.
