Любомир Левицький залишається однією з найяскравіших та найвпізнаваніших фігур сучасного українського кіно. Його шлях – це історія про віру в себе, вміння ризикувати і невпинне бажання створювати кіно, яке буде цікавим і зрозумілим мільйонам. У попередній частині нашої статті ми розглянули ранній етап кар’єри Любомира Левицького, його біографію та фільми, які принесли йому популярність. Проте, повномасштабне вторгнення змусило митця кардинально переосмислити свою роль у кінематографі. Про його мілітарні проєкти, зняті у співпраці з українськими військовими, болючі особисті втрати, освітню діяльність, яка надихає нове покоління кінематографістів та інше дізнаємось з frankivsk-trend.in.ua.
“Капітан Україна”: нездійснена мрія про супергероя
Ще до повномасштабної війни Любомир Левицький виношував надзвичайно амбітний задум – створити перший український супергеройський фільм “Капітан Україна”. Проєкт, що розроблявся близько п’яти років, мав на меті започаткувати цілий кіновсесвіт, заснований на українській історії та міфології.
За сюжетом, головним героєм мав стати нащадок реальної історичної постаті – полтавського журналіста Юрія Будяка, який на початку XX століття врятував від розстрілу Вінстона Черчилля під час Англо-бурської війни і отримав від бурів прізвисько “Капітан Юкрейн”. Його праправнук, сучасний блогер, мав отримати надзвичайні здібності, що сягали корінням у трипільську культуру.
Левицький прагнув створити оригінального героя, не копіюючи Marvel чи DC, а адаптуючи архетип супергероя до українського менталітету та історії. Філософія проєкту полягала в тому, щоб “змусити українців поважати та цінувати себе знову”. Фанати режисера могли спостерігати за всіма етапами створення фільму, для цього були створені YouTube канал та веб-сайт “Капітан Україна”. На 24 лютого 2022 року була запланована офіційна презентація проєкту та відкриття акторського кастингу. Дякуючи москальським “визволителям”, проєкт поставлено на паузу. Любомир
зазначив, що тепер кожен українець став Капітаном Україна, і фільм обов’язково дочекається свого часу – після перемоги.
Російсько-українська війна
24 лютого стало для Любомира тим днем, який назавжди розділив його життя, як і життя мільйонів українців,
на “до” та “після”. Після початку повномасштабного вторгнення він багато волонтерив та підтримував військових. Влітку 2022 року він став задумуватись над тим, чим він може бути корисним для своєї країни як режисер. Розважальне кіно відійшло на другий план. Левицький одним з перших українських кінематографістів відчув потребу документувати нову реальність та розповідати світові історії українського спротиву.
Нагадаємо, що Любомир міг спокійно жити в США, адже має грін-карту, а через кілька років мав би й американський паспорт. Однак він дуже любить свою батьківщину та вважає, що створення навіть коротких документальних фільмів про війну є важливішим, ніж якби він зняв п’ять фільмів для Warner Brothers.
Попри те, що він не є професійним документалістом, він знайшов свій унікальний підхід, вирішивши знімати історії, які особисто його зворушують, і застосовувати свій режисерський стиль.
“Йди за мною”
Його першою роботою в цьому напрямку став короткометражний документальний фільм “Йди за мною” (“Follow Me”). Стрічка, змонтована з реальних кадрів, знятих з дронів, розповідає унікальну історію порятунку цивільних під час боїв за Ізюм. Ця емоційна й потужна робота привернула увагу міжнародних медіа: репортери CNN зняли ексклюзивний репортаж, використавши кадри з фільму, щоб показати, як і хто розстріляв цивільних. За словами Левицького, цей матеріал побачили його американські друзі.
Любомир вважає найбільшою перемогою те, що сюжет на CNN вийшов одразу після розмови путіна та Сі Цзіньпіна. Спочатку путін розповідав про велич своєї армії та дії в рамках закону, а одразу після цього в ефірі показують кадри, де російські військові просто вбивають цивільних. Це спрацювало як потужна контрпропаганда.
“Ми були рекрутами”
Продовженням цієї місії став повнометражний документальний проєкт “Ми були рекрутами” (2024), створений у співпраці з легендарною 3-ю окремою штурмовою бригадою. Фільм у жанрі мок’юментарі розповідає історію молодого хлопця, який проходить шлях від рекрута до бійця елітного підрозділу. Через розмови з реальними воїнами стрічка розкриває їхню філософію, мотивацію та показує обличчя сучасної української армії – сильних, розумних і вмотивованих людей.
“Кіллхаус”
Тактичний бойовик-трилер, заснований на реальній рятувальній операції, проведеній українськими спецпризначенцями. За сюжетом, бійці ГУР та Третьої окремої штурмової бригади мають евакуювати з окупованої території подружжя, яке потрапило під обстріл. Свідком цієї місії стає американський журналіст, який згодом сам опиняється у центрі подій, коли росіяни вимагають обміняти його на 14-річну доньку евакуйованої пари. До операції також підключаються спецслужби США.
Особливістю стрічки є те, що в ній беруть участь реальні військовослужбовці та ветерани Сил оборони України, зокрема представники 3 ОШБр, СБУ та ГУР. За словами режисера, фільм має на меті показати зразкове українське військове кіно та охопити світову аудиторію. Прем’єра фільму запланована на 20 листопада 2025 року.
Створюючи фільми пліч-о-пліч із реальними військовими, Любомир Левицький пропускав їхні історії крізь себе. Та війна завдавала ударів не лише на екрані, а й у реальному житті, забираючи найближчих.
Болючі втрати
Для багатьох глядачів творчість Левицького асоціюється з Пашею Лі, адже актор знімався в багатьох фільмах Любомира. Після початку війни Паша активно займався волонтерством і загинув від рук окупантів в Ірпіні 6 березня 2022 року. Ця новина стала шоком для Любомира, як і для всієї країни. За словами режисера, Павло був неймовірно талановитим актором і називає його українським Джимом Керрі. В той час в нього не було для Паші якоїсь великої ролі, де він міг би розкрити свій талант. Однак в нього були великі плани на Павла: він мріяв зняти дуже гарну історію з Пашою в головній ролі, комедійний проєкт. Дізнавшись про загибель актора, Левицький довго не міг заспокоїтись і плакав як мала дитина.
Не встиг режисер оговтатись від цієї новини, як дізнався про нову трагедію: загинув актор Артур Світухов – дуже близький друг продакшену. Артур був мінометником. Драматизм його історії полягає в тому, що його батько воював на іншій стороні. Для Левицького дві ці втрати були надзвичайно болючими.
Навчальна діяльність
Окрім своєї роботи в комерційному кіно, Любомир Левицький активно займається освітньою діяльністю, діючи як ініціатор некомерційних проєктів та мотиваційний спікер у сферах режисури й продюсування.
Він є засновником освітнього проєкту “Голлівуд зсередини” – серії майстер-класів від голлівудських фахівців. Також Левицький ініціював антипіратський проєкт “Дай шанс мрії”, який отримав підтримку Посольства США в Україні та альянсу “Чисте Небо”.
Режисер регулярно проводить лекції та безкоштовні майстер-класи по всій Україні, орієнтовані на кінематографістів-початківців та представників креативної індустрії. На цих зустрічах він ділиться практичними порадами та унікальним досвідом, адаптованим до реалій українського кінобізнесу, який, за його словами, неможливо освоїти за книжками. Левицький пояснює, з чого почати, як створювати кіно та де шукати фінансування, і зазначає, що багато слухачів його курсів уже розпочали власне виробництво фільмів.
Свою мотивацію він пояснює бажанням поділитися цінними знаннями, яких йому самому бракувало на початку кар’єри, коли доводилося “прорубувати дорогу” самотужки. Він також розкриває секрети фінансового успіху своїх фільмів, наголошуючи, що свідомо знімає “дешеві історії дорого”, щоб збалансувати бюджет і досягти касових зборів в умовах українського ринку.
Особисте життя
Любомир одружений, дружину звати Наталія. Вона теж працює у сфері кіно та виступила виконавчим продюсером у фільмах “Тіні незабутих предків”, та “SelfieParty”.
Подружжя виховує сина Захара, який народився у 2010 році.
У 2021 році їх сім’ю було відзначено престижною нагородою “Родина року”.
Шлях Любомира Левицького – це дзеркало еволюції не лише одного режисера, а й усього українського суспільства. Він починав як зухвалий мрійник, що прагнув збудувати “український Голлівуд” із видовищними трилерами та молодіжними комедіями. Проте повномасштабне вторгнення змусило його змінити фокус з кіноатракціону на кінодокумент. Сьогодні він спрямовує свій талант не на створення вигаданих супергероїв, а на те, щоб увіковічнити подвиг героїв реальних. Від “Штольні” до “Ми були рекрутами” – Левицький довів, що вміє говорити з глядачем його мовою, чи то мовою безтурботної юності, чи то мовою запеклої боротьби за свободу. І саме ця гнучкість та щире бажання служити своїй країні через кіно роблять його одним із найважливіших режисерів сучасної України.
