У сучасній Україні військову історію дедалі частіше аналізують не лише через факти та події, а й через людські історії, символи та традиції, що формують ідентичність спеціалізованих підрозділів. Одним з таких прикладів є 10-та окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс» — формування, яке поєднує бойовий досвід, глибоку історичну тяглість і сучасні підходи до ведення війни, пише frankivsk-trend.in.ua.
З нагоди 10-річчя бригади вийшов документальний фільм «Воїни гір», який досліджує розвиток гірської піхоти в Україні — від часів опришків і визвольних змагань до сучасних бойових дій. Стрічка демонструє, як історія Карпат, бойові традиції попередніх поколінь і досвід сучасної війни формують єдиний безперервний наратив. У цьому контексті «Едельвейс» постає не лише як військова одиниця, а як продовження багатовікової традиції гірського воїнства, що і сьогодні залишається актуальною та визначальною для української армії.
Коли історія формує ідентичність
Є історії, які не потребують вигадування, вони вже існують — у досвіді, втраті, боротьбі та перемогах. Саме з таким матеріалом працювала комунікаційна команда коломийської 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», створюючи документальний фільм «Воїни гір».
Стрічка постала як відповідь на запит ширшого осмислення військової традиції. Адже армія — це не лише фронт і щоденні зведення, а й глибші сенси, що формують внутрішню стійкість підрозділу. В процесі роботи стало очевидно: тема гірської піхоти в Україні майже не систематизована, хоча має глибоке історичне коріння.
Режисер Назар Назарук визначив головне завдання просто і амбітно водночас — зібрати, впорядкувати й цілісно представити цю історію без міфологізації, але з повагою до її масштабу. Його підхід сформувався під впливом власного досвіду з початку повномасштабного вторгнення, коли він документував події навколо — від черг до військкоматів до волонтерського руху. Згодом, працюючи поруч з волонтерами та військовими, він перейшов від фіксації окремих епізодів до системної роботи з військовою комунікацією, де головним принципом стала документальна чесність і відповідальність за зміст.
Цей досвід і визначив тональність фільму: не вигадка, а уважне дослідження реальної історії гірського воїнства, поданої точно, стримано і без спотворень.
Від опришків до регулярних формацій
Фільм вибудовує логічну історичну тяглість, починаючи від опришківського руху та постаті Олекси Довбуша. Саме Карпати сформували особливий тип воїна — мобільного, витривалого, здатного діяти автономно й ефективно в складному рельєфі.
Гори тут постають не тлом, а повноцінним учасником подій. Татарівка, Боревка, Лопушна, Сивуля — ці вершини зберігають пам’ять про бої Першої та Другої світових воєн. Вони стали природною школою тактики, де виживали не числом, а вмінням.
У стрічці простежено чітку еволюцію: від локальних збройних формувань до організованих військових підрозділів. Зокрема, йдеться про Гірську бригаду Галицької армії, а згодом — про бойову діяльність УПА-Захід у 1940–1950-х роках. Усі ці етапи об’єднує спільна риса — адаптація до гірського середовища як ключовий чинник успіху.
Як створювався фільм-дослідження
Окремої уваги заслуговує підхід до створення стрічки. Автори свідомо обрали формат фільму-дослідження, де головним критерієм стала достовірність.
До роботи залучили істориків, частина з яких з’являється в кадрі, а також воєнно-історичних реконструкторів. Така співпраця дозволила відтворити події з максимальною точністю — як у фактажі, так і в деталях побуту, спорядження, тактики.
У результаті «Воїни гір» вирізняються насиченістю й уважністю до нюансів. Це не узагальнений нарис, а ретельно вибудувана розповідь, де кожен епізод має під собою перевірене історичне підґрунтя.
Голос і текст у структурі стрічки
Важливим елементом фільму є його звукова драматургія. Закадровий текст, озвучений народним артистом України Олексієм Гнатковським, додає глибини й цілісності.
Використані тексти Богдана Лепкого та матеріали з видання ОУН «Сурми» не лише ілюструють епоху, а формують внутрішній ритм оповіді. Вони створюють ефект присутності — ніби голоси минулого безпосередньо звертаються до сучасного глядача.
Сучасний вимір: «Едельвейс» як продовження традиції
Десятиріччя 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс» стало символічною точкою, в якій історія і сучасність зійшлися в одному вимірі. Сформована вже в умовах новітньої війни, бригада не просто успадкувала традицію гірського воїнства — вона наповнила її новим змістом, актуальним для сучасних бойових реалій.
Символіка підрозділу промовиста й водночас глибоко вкорінена в природі Карпат. Едельвейс — квітка, що проростає на недоступних гірських схилах, чіпляється за каміння і витримує вітер та висоту. Вона не лише про красу, а передусім про стійкість, витривалість і здатність виживати в найсуворіших умовах. Саме ці риси стали основою ідентичності бригади, яка отримала свою назву та офіційне найменування 14 лютого 2023 року. Стилізований едельвейс став центральним елементом символіки «десятки», відображаючи її характер і бойову філософію.
Важливою віхою стало й офіційне визнання: 5 травня 2023 року бригада була відзначена почесною нагородою «За мужність та відвагу». Це не лише відзнака за бойові заслуги, а й підтвердження ролі підрозділу в системі оборони держави.
Структура бригади також має власну символічну мову. Символом 8-го батальйону є вовк — уособлення відваги, згуртованості та вірності зграї. 108-й батальйон ідентифікує рись — швидку, обережну, готову до боротьби в будь-яких умовах. 109-й батальйон обрав крука як знак мудрості, стратегічного мислення та відповідальності за прийняті рішення.
Історія бригади почалася ще в 2015 році, коли в Білій Церкві було сформовано 10-й окремий гірсько-піхотний полк. Його першим командиром став Герой України підполковник Василь Зубанич. Згодом підрозділ передислокували до Коломиї, а вже 1 жовтня 2015 року на його основі було створено 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду. Ця дата згодом стала днем частини, символічно поєднуючись з Днем захисників і захисниць України, Днем українського козацтва та святом Покрови Пресвятої Богородиці.
Формування бригади відбувалося на основі досвіду кількох підрозділів, серед яких — 8-й окремий гірсько-штурмовий батальйон, а також батальйони «Донбас» і «Айдар», що заклали бойове ядро нової структури. Надалі підрозділи розвивалися, змінювали структуру та поповнювалися новими батальйонами, зокрема 108-м і 109-м, які стали впізнаваними складовими «десятки».
Бойовий шлях бригади у період АТО та ООС охоплює ключові напрямки на сході України. Її підрозділи виконували завдання в районах Мар’їнки, Красногорівки, Новомихайлівки, а згодом — у Луганській області, зокрема на ділянках Новозванівка, Попасна, Золоте та Гірське. Пізніше бійці тримали оборону на Донецькому напрямку — у районах Широкиного, Водяного, Нью-Йорка та Торецька. Ці позиції стали випробуванням для підрозділу, що формувався в умовах постійної ротації та бойового навантаження.
Після повномасштабного вторгнення роль бригади ще більше посилилася. Підрозділи були оперативно перекинуті на різні напрямки — від Волині та Полісся до оборони Київщини. Вже в перші дні війни окремі батальйони захищали стратегічні об’єкти столиці, включно з аеропортами «Бориспіль», «Жуляни» та «Васильків».
Згодом бригада перейшла до наступальних дій і участі у звільненні населених пунктів на півночі України. Підрозділи звільняли Оливу, Старовичі, Проліски, Жерева, Розважів, Андріївку, Загальці та інші населені пункти, розвиваючи наступ і витісняючи противника. Окремі батальйони зайшли до Бородянки та Іванкова — стратегічно важливих точок на шляху оборони столиці.
Після цього бригада була перекинута на Донеччину, де брала участь в обороні Соледара та прилеглих територій. Тут гірська піхота знову продемонструвала свою спеціалізацію — здатність діяти в складних умовах, швидко адаптуватися і виконувати завдання в обмеженому просторі.
З часом змінювалося й командування. У квітні 2025 року бригаду очолив Герой України, полковник Володимир Потєшкін, який продовжив розвиток підрозділу та його бойової спроможності.
Усе це формує не просто бойову біографію, а живу історію, яка триває. І саме в цьому полягає головний сенс «Едельвейса»: бригада не лише зберігає традицію гірського воїнства, а й щодня переписує її, додаючи нові сторінки.
