Кінематограф прийшов до Станиславова лише наприкінці 19 століття. На сучасній вулиці Мазепи 6 пан Малиновський вперше продемонстрував світлові картинки зі зображеннями дитячих ігор, прекрасними краєвидами Парижа та Лондона. Таким кінопоказом містяни насолоджувались ще добрих десять років. Фотопластикум та мандрівні кінотеатри розважали станиславівців, аж поки у 1908 році не відкрився кінотеатр “Уранія”, пише frankivsk-trend.in.ua.
Старі кінотеатри
Першими кінотеатрами містяни могли потішитись лише на початку 20 століття. Як вже було сказано, у 1897 році кінематограф в місті лише зароджувався і то у вигляді світлових зображень. Кінотеатр “Уранію” спорудили на сучасній вул. І. Франка. За якийсь час, кіно переїхало на Незалежності, 10. Кінотрансляції в закладі оновлювались кожного понеділка та четверга.
Ще одним не менш популярним кінозакладом була “Олімпія”, яка відкрилась через два роки після “Уранії”, на Січових Стрільців. Старше покоління містян ще пам’ятає заклад, як дитячий кінотеатр Шевченка.
У 1914 році почав діяти кінотеатр “Австрія” на сучасній вул. Шевченка. Згодом, його перейменували у “Варшаву”. Відомий тим, що 1919 року в закладі відбулось засідання Української Національної Ради Західноукраїнської Республіки, на якому прийняли Акт злуки з УНР. В сучасності, там знаходиться Народний дім.
Кіно було досить дорогим задоволенням. Так, на ціну квитка можна було купити дві хлібини, або до семи кілограмів картоплі. Кількість кінозакладів, втім, зросла до шести. Це говорило про те, що станиславівцям подобається подібний вид відпочинку, може навіть більше, ніж театр.
На великих екранах крутили “Королеву танцю”, “Під твоїм чаром”, “Дружина чи секретарка”, “Бен-Гур” та ін. В місцевих газетах висловлювалось невдоволення про розрекламовані, неетичні, яскраві афіші фільмів. В той час театри пустіли та не могли назбирати глядачів на вистави. І це було дивно, бо білети до театру були дешевші. Втім, розвиток кінематографа у світі та й у Станиславові лише невпинно прогресував.
Театральні будні
22 листопада 1891 року мистецтво завітало до Станиславова. Саме в цей день освятили будівлю театру на вул. Бєльовського, 1. Це сталось завдяки діяльності Болеслава Шамейта, який був дуже натхненний на створення театру. А роботи було зроблено немало. Цей чоловік просив у людей допомоги на вулицях міста.
Вдягнутий він був у дрантя музи Монюшка та простягав руку для милостині. Шамейт не гребував також ходити до будинків заможних містян, аби таки назбирати на будівництво театру. Так тривало аж чотири роки. Громадська каса також не залишилась осторонь цієї події та доклалась фінансово.
Так, у 1981 році, весною, почались активні будівельні роботи. У листопаді того ж року планували відкриття театру. Так і сталось. 22 листопада відбувся також грандіозний концерт музичної школи Бернацького, прекрасно виступали гості зі Львова. Свято було феноменальним. Багато містян стверджували, що такого концерту не чули раніше ніколи.
У 1895 році місцеві газети часто писали про театральні події Товариства ім. Монюшка. Наприклад, про виставу “Ой, не ходи Грицю на вечорниці”. Гра та співи акторів дуже вразили публіку. Свідченням того стали гучні та часті оплески глядачів. Також хвалили гру акторів, які совісно вивчили свої ролі.
В пресі акцентувалось, що до театру прийшло чимало станиславівських русинів (українців). Політичні справи, на щастя, до мистецтва не мали відношення. Якби події розвивались й надалі в такому ж дусі, театр Монюшка процвітав би. На опереті “Пташина з Тиролю” також був аншлаг. Навіть поляки не жаліли компліментів. Вони говорили, що гра акторів станиславівського театру нічим не гірша від польського театру у Львові.
Кожного дня містяни могли ставати свідками все нових театральних дійств. На виставу “Учителя” приїхало чимало священників з околиці, вчителів та селян. Всі хотіли бути дотичними до нового мистецького виду розваг у місті. Театр був майже повний. Публіка дуже високо оцінила гру акторів та була цілком поглинута виставою. Часто лунали гучні оплески. Вистава запала в душу глядачам, бо розповідала про роль вчителів та школи в суспільстві.
Дуже хвалили гру акторок Підвисоцької та Слободівної, які вміло передали рухи та бесіди селянки та учительки. Також вразили гарною грою виконавці ролей війта та жида. То були пан Стечиньський та Ольшаньський.
Темний Станиславів
Не дивно, що у 19 столітті кінематографа, як такого, у місті ще не було. На початку століття Станиславів мало справляв враження затишного міста. Дороги більше були схожі на болота, особливо після дощу чи снігу. Місту бракувало вуличного освітлення. З цієї причини, з дому у вечірні години виходили дуже рідко. У 20-х роках 19 ст. тільки почали брукувати вулиці.
Окрім того, більшість будинків були дерев’яні. Можна уявити, яка висока пожежонебезпека була серед тісних будівель Станиславова. Одна австрійська газета, кореспондент якої завітав до Станиславова в середині 19 ст., висловлювала обурення через непроглядну тьму нічних вулиць. На Галичині навіть була приказка – темно як у Станиславові. Втім, по великих святах та на честь поважних гостей, місто таки освітлювали ілюмінацією.
Найчастіше містяни шукали розваг на свіжому повітрі. Втім, міського парку не було до 1825 року. Тодішній староста Краттер поклопотав, аби викупити землю між сучасними вулицями Січових Стрільців, Вітовського та Мазепи. Там посадили дерева, упорядкували квіти на клумбах та поставили лавочки. Сквер відкрили у 1827 році. Містяни дуже полюбили це місце.
У свята та вихідні в парку грав військовий оркестр. І хоч світське життя у 19 столітті в Станиславові не було надто активним, “Краттерівку” станиславівці дуже полюбили. Саме так називали парк на честь старости міста. Тож, як бачимо, на початку 19 століття, до кіно, балету чи театру у місті було ще досить далеко.
Розваги містян на початку 19 століття
Відсутність кіно та театрів на початку 19 століття не заважала містянам гарно проводити час. Наприклад, однією з улюблених розваг були циркові вистави. На цю подію чекало все місто. Не один раз до Станиславова приїздив відомий цирк “Генрі”. У 1911 році він завітав аж на тиждень. Циркові номери демонстрували коні, яких дресував сам пан Генрі, слони, японська трупа, гімнасти з Риги, тюлені. Також у цирку можна було подивитись балетні виступи.
У 1906 році у Станиславові гостював американський цирк “Дикий Захід Буффало Білла”. Вистави відбувались на площі, коло міської тюрми, по вул. Чорновола 119, а. На виставу люди прибували аж з околиць міста. Велике шатро було майже повністю забите глядачами. Втім, велике очікування привело до розчарування.
Містяни не змогли достойно оцінити виступи корінних індіанців та постановки з історії Америки, адже вони її не знали. Винна була й реклама, яка дуже гучно розхвалювала американський цирк. Публіка очікувала чогось фантастичного, втім, залишилась не вельми задоволеною.
Ще однією популярною розвагою містян була ковзанка. Щороку, діти, дорослі та спортсмени відвідували парк барона Ромашкина (парк Шевченка). Місцевий підприємець Лучинський посприяв тому, аби саме там було залито ковзанку. Цей пан також добре знався на маркетингу, адже продавав свої послуги як тільки міг. Він і ціни знижував на ковзання, запрошував військовий оркестр, організовував різні розваги та забави.
Ще одним популярним дійством були перегони. Так, 1907 року у Станиславові пройшли кінні перегони. Відбулось сім забігів з перешкодами на 3 та 6 км. У кожному змаганні брали участь до 10 осіб. Мисливський забіг брав свій початок у селі Опришівці. Інші кінні змагання відбувались недалеко міського парку.
Окрім того, частими були й велосипедні перегони. На початку 20 ст., втім, цей вид транспорту ще не був таким популярним у Станиславові. Скоріше, на велосипед поглядали, наче на якусь дивину. Влітку 1900 року було влаштовано свято. Окрім хору, сценок акторів в китайських костюмах та ігор, троє містян демонстрували, як вправно та швидко можуть їздити на велосипедах. Такі от перегони по-станиславівськи.
